В «Слові о полку Ігоревім» - знаменитій пам’ятці словесності, створеній в кінці ХІІ століття, - серед багатої язичницької символіки можна знайти непряму назву вітрів: «Стрибожі внуки». Отже, вітри вважались внуками Неба. 

Землю ми досі називаємо Матір’ю, цьому важко суперечити. Однак ми не завжди ставимось до неї так, як слід ставитись дітям до матері. Язичники ж ставилися до неї з величезною Любов’ю, і всі сказання говорять про те, що Земля віддячувала їм тим самим. Наприклад, в билині «Про Іллю Муромця і Солов’я Розбійника» старці, які дарували Іллі силу, застерегли його словами: «Як будеш ти [лежати] на Руській Землі, не буде богатиря, сильнішого від Іллі», і трапилось йому бути притисненим до Землі ворогом, і відчув Ілля як прибуває в ньому сила богатирська, і зумів він тоді ворога перемогти. (прим. О.Акатьєвої).

10-го травня відзначались «іменини Землі»: в цей день її не можна було турбувати – орати, копати. Земля була очевидицею урочистих клятв; при цьому до неї торкалися долонею, або брали шматок дерну і поміщали собі на голову, містичним чином роблячи брехню неможливою: вважалось, Земля не стане носити на собі брехуна. Навіть до сьогоднішнього дня подекуди в якості непорушної клятви вимагають: «Їж землю!» А чого варта хоча б грудочка рідної землі, яку беруть із собою на чужину!..

Як же називали слов’яни велику Богиню Землі? Деякі вчені вважають, що її ім’я Мокоша (Макоша). «Ма-» - зрозуміло, мати, мама. А ось «кош»? Згадаємо російський «КОШелёк», в якому зберігається багатство, КОШара, куди заганяють живе багатство – овець. «КОШовий» отаман у козаків, «КОШ», «КІШ» - жереб (рос. жребий), долю, щастя. А також і коробку, і великий КОШик, куди складали зібраний урожай – земні плоди, які і становили багатство, долю і щастя прадавньої людини. Ось і виходить: Мокоша – Всесвітня Мати, Господиня Життя, Дарувальниця Врожаю. Одним словом – Земля. 

Сидячи на затишному пагорбі, порослому квітучими медоносними травами, наш язичницький предок відчував під собою живі, теплі коліна Матері Землі. А з висоти на нього був спрямований суворий і лагідний погляд Неба – Отця-Бога…

Чи могла така людина вчинити на Землі-Матінці «місячний пейзаж», отруїти чисте Небо димом і отруйними газами, як це не вряди-годи робимо ми?

Матеріал взято з книги: Мария Семёнова. МЫ – СЛАВЯНЕ! Популярная энциклопедия (рос. мовою).

Літературний переклад Олени Акатьєвої.